Nataliia Kuraptseva
Photographs: Oleksandr Kavun
How the Ukrainian soul sings!
English
Ukranian
English
For many Ukrainians, February has been an enduring reality for two years now. Life moves on: different products line the shelves, unfamiliar furniture fills our homes, and we’ve learned where to buy buckwheat and what to bake for our friends’ birthdays. We know that textbooks aren’t needed in schools here and that back in Ukraine, everything is fine without us. Yet, February persists. We celebrate the New Year without fear of fireworks, and the wailing of ambulance sirens no longer strikes dread. However, for some of us, there’s still a faint echo of the air raid signal on our phones—we want to ensure our loved ones are safe from incoming missiles. Life goes on; we’ve learned to converse confidently in English, most of us work, and we even can plan summer vacations, while February lingers.
Some of us drive to the unusually cold sea, others tuck their little ones into apartments they’ve rented independently, and still others plan parties or meet up with friends. However, deep within our hearts lies a crack, a rupture that occurred two years ago on February 24, 2022, when the first continental war of the 21st century began. Since then, over 15 million people have left their homes, and approximately 7 million Ukrainians—predominantly women and children—have fled the country. The majority of those who left were women under 50, almost all of them highly educated, who left their native homes so their children could grow and thrive in safety.
When Ukrainians, united in community thanks to the volunteers of the Hilltops Ukrainian Support Community, gathered together on the first anniversary in 2023, almost everyone was sure — February couldn’t possibly last this long. It will end soon. Another year couldn’t possibly pass.
By 2024, we’ve grown accustomed. We’re learning to apply our skills in English settings, to adapt to different accents, and to crack jokes in English. Yet, despite all the changes, we remain ourselves.
24th February over 300 Ukrainians and Britons gathered at the Elgiva Theatre, kindly provided for our commemorative meeting. Two years — some people arrived earlier, some later — but, as it turns out, no heartbreak, no forced emigration, and no difficulties could make Ukrainians cease to be themselves. One of the most creative, melodic, and musical nations. In Ukrainian schools, children in first grade learn the legend that when God was distributing talents and wealth to all nations, Ukraine received the song. This is the holy truth. At family celebrations, weddings, commemorations, and birthdays, we all sing. We sing traditional folk songs, we harmonize with contemporary pop, we dance, and we cry our hearts out. To feel to the depths, if we cry, we wail so loud rivers overflow their banks; and if we laugh, the tops of the peculiar Ukrainian firs and spruces bow from the explosions of laughter.
On the second anniversary, dubbed globally as the anniversary of resilience, after the traditional treat, a concert was held, followed by the screening of the two significant media works.
Everyone could watch the new short film «Children’s voices» which was fully directed and produced by members of the Hilltops community. It is an amazing and touching little film which featured the children.
Participants in the film spoke to the camera about their lives and dreams, drawing and creating. All the children came out on stage after the show and the audience was able to thank them with long applause.
Also people have watched first Ukrainian 3D animated film “Mavka. The Forest Song,” based on the eponymous work of one of the most famous Ukrainian writers and poets, Lesya Ukrainka. The film highlighted the importance of love for nature and the protection of one’s people and was warmly received by the audience. Children watched the fairy tale without taking their eyes off the screen—a marvellous story filled with kindness captured their hearts.
All of this is possible thanks to the constant efforts of volunteers—British and Ukrainian—who work tirelessly to organize such gatherings, regularly coming together. Ukrainians who have become part of the Hilltops Ukrainian Support Community have received an astonishing amount of support. People sometimes travel from other cities to attend events and say they have never encountered such a cohesive community where everyone feels part of a whole and knows they won’t be left alone with their problems. A Ukrainian Sunday school is already operating in Amersham, conversation clubs and psychological support sessions are held regularly, as are creative workshops, and much, much more.
Among those who came here are many professional musicians, pianists, violinists, singers. Many artists, both professionals and amateurs — attendees could view their works in the Elgiva Theatre foyer, which agreed to exhibit paintings created by Ukrainian adults and children.
This is what we generously bring wherever we live—song of the soul. A melody intertwining sorrow and joy. An inherent desire to create. Strength and energy to move forward, to sing and shout, to assert against all odds—we exist, I exist, I am—this is also Ukraine. Art is what can touch people even in the most difficult times. When one of the musicians performed the piece “War,” during tense moments, children frightenedly covered their ears with their hands, so keenly felt the anxiety and fear. This is something we want to forget but probably never will. This is what those who survived the Holocaust talked about—many years later, they continued to cower under the bed or cover their heads with their hands at loud noises. We’re lucky, say those who sat in basements during the first days of the war. We’re lucky, we survived.
And the helping hand from Britain, from the Hilltops community, extended in a difficult moment, helped not just to survive, but to move forward, to express our creative note, to fulfil dreams, to achieve desires.
Nataliia Kuraptseva
Ukranian
Друга річниця української незламності
Вже два роки триває лютий для багатьох українців. Життя йде своєю чергою, в магазинах інші продукти, в будинку чужі меблі, ми вже знаємо, де купити гречку і що спекти до свята для наших друзів. Знаємо, що тут не треба носити до школи підручники, що у мами з татом там, в Україні, все гаразд і без вас. А лютий не закінчується. Ось ми святкуємо новий рік і навіть зовсім не боїмося феєрверків. Ось проїжджає швидка допомога і ніхто вже не боїться сирени. Тільки в деяких з нас іноді гуде сигнал повітряної тривоги на телефоні – ми хочемо знати, чи не летить прямо зараз у наших близьких ракета. Все йде, ми вже навчилися впевнено базікати англійською, майже всі працюють, планують літню відпустку, а лютий все не закінчується.
Хтось їде на своїй власній машині до такого незвично холодного моря, хтось укладає спати малюків у квартирі, яку орендував самостійно, хтось планує святкувати день народження, а на самому дні серця у всіх нас ця тріщина року тому, 24 лютого 2022 року, коли розпочалася перша континентальна війна 21 століття. З цього моменту понад 15 мільйонів людей залишили свої будинки та близько 7 мільйонів українців – переважно жінки та діти – залишили країну. Більшість тих, хто виїхав – жінки віком до 50 років, практично всі мають вищу освіту та залишили рідні будинки, щоб їхні діти могли рости та розвиватися у безпеці.
Коли українці, які об’єдналися у товариство завдяки волонтерам Hilltops Ukrainian Support Community, зібралися разом на перші роковини 2023 року, практично всі були впевнені – ну не може лютий тривати так довго. Скоро все скінчиться. Не може бути такого, щоби ще один рік.
2024 року ми вже звикли. Ми звикли, ми стаємо майже “своїми”. Ми навчаємось застосовувати свої навички в англійських реаліях. Ми звикаємо до різних акцентів. Ми вчимося жартувати англійською. Але попри те, що все змінилося, ми залишаємося собою завжди.
24 лютого понад 300 українців та британців зібралися у театрі Elgiva, який люб’язно надав своє приміщення, щоб ми могли бути всі разом цього дня. Два роки – хтось приїхав раніше, хтось пізніше – але, як виявилося, ніякий розлом на серці, жодна вимушена еміграція та труднощі не змогли змусити українців перестати бути нами. Одна з найкреативніших, співочих, музичних націй. У школах України діти у молодших класах вчать легенду про те, що коли Бог роздавав усім країнам таланти та багатства, Україні дісталася пісня.
Це свята правда. На сімейних урочистостях, на весіллях, поминках, днях народження ми всі співаємо. Ми співаємо народні традиційні пісні, ми підспівуємо сучасній естраді, танцюємо та плачемо від душі. Відчувати до самої глибини, якщо плакати – так, щоб річки виходили з берегів, а якщо сміятися – щоб верхівки дивовижних українських ялинок, смерек, нахилялися від вибухів сміху.
На другу річницю, яку так і назвали по всьому світу – річницю незламності – після традиційного частування відбувся концерт, а потім глядачі мали змогу переглянути фільм, повністю зроблений силами ком’юніті, “Дитячі голоси “. У цьому короткометражному фільми приймали участь підлітки, які теж є учасниками Hilltops community: вони розповіли на камеру про своє життя, свої мрії. Всі, хто приймав участь у створенні фільму, потім вийшов на сцену і глядачі мали змогу поаплодувати талановитим митцям і акторам.
Далі пройшов показ першого українського 3D анімаційного мультфільма “Мавка. Лісова пісня”, що заснований на сюжеті однойменного твору однієї з найвідоміших українських письменниць та поетес Лесі Українки. Мультфільм демонстрував важливість любові до природи та захисту свого народу та сподобався глядачам з першого погляду. Діти дивилися казку буквально не відриваючись від екрану – чудова історія, сповнена добра, захопила їхні серця.
Ця зустріч відбулася завдяки тому, що волонтери – британські та українські – постійно працюють над тим, щоб організовувати це, регулярно збиратися разом.
Українці, які стали частиною Hilltops Ukrainian Support Community, отримали неабияку кількість підтримки. Люди часом приїжджають на заходи з інших міст і вони кажуть, що ніде не зустрічали такої згуртованої спільноти, де кожен почувається частиною цілого і знає, що його не залишать наодинці з проблемами. Вже працює українська недільна школа для дітей в Амершамі, постійно проходять і розмовні клуби, і сесії психологічної підтримки, і креативні майстерні, і багато, багато іншого.
Серед тих, хто приїхав сюди, багато професійних музикантів, піаністів, скрипалів, співаків. Багато художників, як професіоналів, так і любителів – на їхні роботи можна було подивитися у холі театру Elgiva, який погодився розмістити картини, створені дорослими та дітьми.
Ось що ми щедро приносимо скрізь, де б не жили – пісню душі.
Мелодія, в якій сплітаються біль та радість. Невід’ємне бажання творити. Сили та енергію рухатися далі, співати та кричати, стверджувати наперекір усьому – ми є, я є, я – це теж Україна. Мистецтво – це те, що здатне зачепити людей навіть у найважчі години. Коли один із музикантів виконував твір “Війна”, у напружені моменти діти перелякано закривали вуха руками, так гостро відчувалася тривожність і страх. Це те, про що ми хочемо забути, але, мабуть, ніколи не зможемо. Так розповідали про свій досвід ті, хто пережили Голокост – багато років при гучних звуках вони продовжували забиватися під ліжко або закривати голову руками. Нам пощастило, кажуть ті, хто у перші дні війни сидів у підвалах. Нам пощастило, ми вижили.
І рука допомоги від Британії, від Хіллтопс комьюніті, протягнута у скрутну хвилину, допомогла не просто вижити, але рухатися далі, виявляти свою творчу нотку, здійснювати мрії, досягати бажаного.
Вторая годовщина украинской несломленности
Уже два года длится февраль для многих украинцев. Жизнь идёт своим чередом, в магазинах другие продукты, в доме чужая мебель, мы уже знаем, где купить гречку и что испечь к празднику для наших друзей. Знаем, что здесь не нужно носить в школу учебники, что у мамы с папой там, в Украине, все хорошо и без вас. А февраль всё не заканчивается. Вот мы празднуем новый год и даже совсем не боимся фейерверков. Вот проезжает скорая помощи и никто уже не боится сирены. Только у некоторых из нас иногда гудит сигнал воздушной тревоги на телефоне – мы хотим знать, не летит ли прямо сейчас в наших близких ракета. Все идёт, мы уже научились уверенно болтать по-английски, почти все работают, планируют летний отпуск, а февраль всё не кончается.
Кто-то едет на своей собственной машине к такому непривычно холодному морю, кто-то укладывает спать малышей в квартире, которую арендовал самостоятельно, кто-то планирует праздновать день рождения, а на самом дне сердца у всех нас эта трещина, разлом, возникший 2 года назад, 24 февраля 2022 года, когда началась первая континентальная война 21 столетия. С этого момента более 15 миллионов людей оставили свои дома и около 7 миллионов украинцев – преимущественно женщины и дети – покинули страну. Большая часть уехавших – женщины в возрасте до 50 лет, практически все имеют высшее образование и оставили родные дома, чтобы их дети могли расти и развиваться в безопасности.
Когда украинцы, которые объединились в сообщество благодаря волонтерам Hilltops Ukrainian Support Community, собрались вместе на первую годовщину в 2023 году, практически все были уверены – ну не может февраль длиться так долго. Скоро всё закончится. Не может быть такого, чтобы ещё один год.
В 2024 году мы уже привыкли. Мы привыкли и становимся почти “своими”. Мы учимся применять свои навыки в английских реалиях. Мы привыкаем к разным акцентам. Мы учимся шутить по-английски. Но несмотря на то, что изменилось всё, мы остаёмся собой.
Более 300 украинцев и британцев собрались в театре Elgiva, который любезно предоставил своё помещение, чтобы мы могли быть все вместе в этот день. Два года – кто-то приехал раньше, кто-то позже – но как оказалось, никакой разлом на сердце, никакая вынужденная эмиграция и трудности не смогли заставить украинцев перестать быть нами. Одна из самых творческих, поющих, музыкальных наций. В школах Украины дети в младших классах учат легенду о том, что когда Бог раздавал всем странам таланты и богатства, Украине досталась песня.
Это святая правда. На семейных торжествах, на свадьбах, поминках, днях рождения мы все поём. Мы поём народные традиционные песни, мы подпеваем современной эстраде, танцуем и плачем от души. Чувствовать до самой глубины, если плакать – так навзрыд, чтобы реки выходили из берегов, а если смеяться – чтобы верхушки диковинных украинских елей, смерек, наклонялись от взрывов хохота.
На вторую годовщину, которую так и назвали по всему миру – годовщину несломленности – после традиционного угощения состоялся концерт и затем зрители имели возможность посмотреть первый украинский 3D анимационный мультфильм “Мавка. Лесная песня”, основанный на сюжете одноименного произведения одной из самых известных украинских писательниц и поэтесс Леси Украинки. Мультфильм демонстрировал важность любви к природе и защиты своего народа и был очень тепло встречен зрителями. Дети смотрели сказку буквально не отрываясь от экрана – чудесная история, исполненная добра, захватила их сердца.
Все это возможно благодаря тому, что волонтеры – британские и украинские – постоянно работают над тем, чтобы организовывать такие встречи, регулярно собираться вместе.
Украинцы, которые стали частью Hilltops Ukrainian Support Community, получили потрясающее количество поддержки. Люди порой приезжают на мероприятия из других городов и они говорят, что нигде не встречали такого сплочённого сообщества, где каждый чувствует себя частью целого и знает, что его не оставят наедине с проблемами. Уже работает украинская воскресная школа в Амершаме, на постоянной основе проходят и разговорные клубы, и сессии психологической поддержки, и креативные мастерские, и многое, многое другое.
Среди тех, кто приехал сюда много профессиональных музыкантов, пианистов, скрипачей, певцов. Много художников, как профессионалов, так и любителей – на их работы можно было посмотреть в холле театре Elgiva, который согласился разместить картины, созданные взрослыми и детьми.
Вот, что мы щедро приносим везде, где бы ни жили – песню души.
Мелодия, в которой сплетаются боль и радость. Неотъемлемое желание творить. Силы и энергия двигаться дальше, петь и кричать, утверждать наперекор всему – мы есть, я есть, я – это тоже Украина. Искусство – это то, что способно тронуть людей даже в самые трудные часы. Когда один из музыкантов исполнял произведение “Война”, в напряженные моменты дети в испуге закрывали уши руками, так остро ощущалась тревожность и страх. Это то, о чем мы хотим забыть, но, наверно, никогда не сможем. Так рассказывали о своём опыте те, кто пережили Холокост – многие годы спустя при громких звуках они продолжали забиваться под кровать или закрывать голову руками. Нам повезло, говорят те, кто в первые дни войны сидел в подвалах. Нам повезло, мы выжили.
И рука помощи от Британии, от Хиллтопс комьюнити, протянутая в трудную минуту, помогла не просто выжить, но двигаться дальше, проявлять свою творческую нотку, осуществлять мечты, достигать желаемого.
